Паул ван Бейтенен і Сергій Магнітський — викривачі з різними долями. Яким буде ставлення України до таких людей?

Лютий 15, 2018

Наприкінці дев’яностих увагу аудитора Європейської комісії Паула ван Бейтенена привернули випадки недотримання правил витрачання грошових коштів у його організації. Ван Бейтенен порушив це питання і висловив своє занепокоєння спочатку всередині організації, а потім передав докази зловживань депутату Європейського парламенту. Врешті-решт, парламент зажадав всебічного розслідування за всіма пунктами обвинувачення. Закінчилося все тим, що всі керівники Єврокомісії склали з себе повноваження. Із призначенням нових керівників механізми протидії шахрайству всередині Єврокомісії стали значно ефективнішими. Ван Бейтенен згодом сам став депутатом Європарламенту та борцем з корупцією.

Таких, як ван Бейтенен, ми називаємо «викривачами». Це люди, які не «домовляються» із власною совістю, а вважають за необхідне викривати зловживання й порушення в організації, у якій вони працюють. Їх не зупиняє навіть те, що такі дії можуть зруйнувати їм кар’єру або зіпсувати стосунки з колегами.   

Захист цих хоробрих людей — обов’язок правоохоронної системи, що належним чином виконує свої функції. Під час судового розгляду інформація, повідомлена викривачами, часто стає вирішальним доказом, що уможливлює винесення обвинувального вироку — особливо у справах, пов’язаних з шахрайством та корупцією.  Ось чому і держаним установам, і приватним компаніям важливо мати канали, через які людина може конфіденційно повідомити про те, що її турбує. Не менш важливо також мати механізми забезпечення захисту громадян, які наважуються повідомляти про порушення й зловживання.

Ставлення країни до викривачів, на мою думку, є показником загального стану правоохоронної системи та мірилом правовладдя. Те, що сталося з Сергієм Магнітським, який свого часу викрив масштабну схему відмивання грошей владною елітою Російської Федерації, а потім, після 11 місяців тримання під вартою, помер за сумнівних обставин у СІЗО, — це приклад трагічної долі викривача в державі, яка не дотримується принципу верховенства права.

Сьогодні в Україні захист викривачів практично відсутній — і це одна з причин, чому в боротьбі з корупцією ще не досягнуто успіху, якого очікує та заслуговує український народ. Консультативна місія ЄС в Україні (КМЄС), керуючись рекомендаціями ОЕСР та інших міжнародних організацій, виступає за підвищення рівня захисту викривачів та вдосконалення процедур перевірки їхніх повідомлень і проведення розслідувань. Правоохоронні органи могли б, зокрема, провести для своїх працівників спеціальні тренінги з реагування на повідомлення викривального характеру.

Крім того, громадяни мають знати, через які канали можна повідомити про неправомірні дії та на який захист можна розраховувати в такому випадку. Ухвалення окремого закону, що гарантуватиме викривачам захист відповідно до міжнародних стандартів і норм, є нагальною потребою.

У зв’язку з цим у четвер, 8 лютого, КМЄС провела в Києві круглий стіл з питань удосконалення правової бази із забезпечення захисту викривачів. Круглий стіл отримав схвальні відгуки керівників Національної поліції, Генеральної прокуратури, Служби безпеки та Національного агентства з питань запобігання корупції, які взяли участь у заході разом із представниками громадянського суспільства, журналістами, що проводять незалежні розслідування, а також експертами з держав-членів ЄС. Учасники круглого столу висвітлили основні правові принципи захисту викривачів та підкреслили важливість підтримки здорового громадянського суспільства та журналістів. Приклади справ викривачів, що розглядалися в судах країн ЄС, були корисними для розуміння процесуальних дій, що можуть бути необхідними в таких справах.

Насамкінець, хотів би зазначити, що в Європі чимало організацій, які борються за підвищення рівня підзвітності та відкритості, — зокрема Transparency International, регулярно звертаються до країн ЄС і безпосередньо до інституцій ЄС із проханням надати підтримку в удосконаленні внутрішніх систем захисту викривачів. Відставка всього керівництва Європейської комісії в 1999 р., про яку йшлося на початку цієї статті, — не ідеальний приклад: критики звертали увагу на те, що ставлення до Паула ван Бейтенена залишало бажати кращого. Проте очевидним є те, що в ЄС механізми захисту викривачів працюють набагато ефективніше, ніж в багатьох інших країнах. У цьому питанні, як і в багатьох інших, Україна зараз стоїть на роздоріжжі. Уже найближчим часом Україні треба вирішити всерйоз і надовго, яке суспільство вона хоче побудувати — суспільство ван Бейтенена чи суспільство Магнітського.

Опубліковано в “Українській правді 15 лютого 2018 року