«Ми всі маємо знати, як реагувати, коли людина ламається чи розгублена через кризові ситуації, спричинені війною»
Липень 21, 2025
У травні–червні КМЄС в Україні організувала тренінг для тренерів з першої психологічної допомоги. Фахівці з Національної гвардії Португалії, які у себе на батьківщині багато років надають психологічну підтримку не лише колегам у формі, а й постраждалим після трагедій, приїхали в Україну, щоб поділитися досвідом. Вони навчали тих, хто щодня тримає наш психологічний фронт — українських спеціалістів, які працюють із травмою, болем і втратою, що стали частиною нашої реальності в Україні.
Однією з учасниць тренінгу була Олена Богдан. Вона не з чуток знає, що таке втрата, і як важливо перетворити особистий біль на ресурс допомоги іншим. Ми поговорили з пані Оленою про її досвід, про важливість такого навчання і про те, чому базові навички психологічної допомоги сьогодні потрібні кожному.
Розкажіть, будь ласка, про себе. Чим займаєтесь?
Я — психолог, кризовий консультант, травмотерапевт, представниця Національної психологічної асоціації України, старша наукова співробітниця Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
Чому ви вирішили взяти участь у тренінгу з першої психологічної допомоги?
Моя мотивація — це реальність, у якій ми живемо. Сьогоднішня Україна — це одна велика криза, криза війни. Щодня ми, як кризові консультанти, стикаємося із ситуаціями, коли людям потрібна допомога: після обстрілів, поганих новин або у випадках, коли їх тригерить, наздоганяє попередній стресовий досвід.
Цей тренінг був для мене важливим не лише з точки зору особистого розвитку — я вже три роки працюю в сфері надання кризової психологічної допомоги. Одночасно для мене ще важливіше — мати змогу навчати інших. Тому мені необхідно мати чіткі, структуровані протоколи, які я можу передавати далі. Наприклад, нещодавно ми повернулися з полігону, де військові просили: «Дайте нам алгоритми, як повідомляти родинам про загибель наших героїв», або «Як попередити суїцидні наміри в когось у підрозділі».
Окрім роботи кризовим консультантом, я також активно взаємодію з освітянами, беру участь у програмах допомоги матерям та дружинам воїнів, іншим постраждалим від війни українцям. На мою думку, не лише психологи повинні вміти надавати першу психологічну допомогу. Ці знання та навички мають бути у всіх, хто працює з людьми — зокрема в освітян, соціальних працівників, медиків, правоохоронців. Щоб у момент кризи не розгубитися, а знати, як діяти. Ми всі маємо знати, як реагувати, коли людина ламається чи розгублена через кризові ситуації, спричинені війною.
Чи виправдав цей тренінг ці ваші очікування?
Повністю виправдав. Раніше ми збирали знання по крихтах — із різних окремих семінарів чи зі спеціалізованих інтернет-джерел. Це були здебільшого інтуїтивні напрацювання, які ми формували самостійно, бо треба було швидко реагувати на кризові ситуації. А тепер ці інтуїтивні знання, які я вже мала, наклались на чітку структуру. І ця структура дає відчуття впевненості, що, у свою чергу, підвищує професіоналізм, тобто можливість більш ефективно і якісно допомагати людям. А також навчити інших, як саме надавати першу психологічну допомогу. Бо тепер я точно знаю, що роблю — і знаю, як це пояснити.
Специфіка роботи психологів полягає в тому, що доводиться пропрацьовувати багато особистих моментів. І будь-яке навчання, як і цей тренінг, не є винятком. Що стало найбільш пам’ятним для вас особисто протягом цього тижня?
Цей тренінг став для мене дуже особистим. Я сама пережила кризу. Два місяці тому на фронті загинув мій син. Але коли я в строю, допомагаю людям, несу ідею вільної України – це для мене найкращий спосіб подолати власну травму, власну кризу. Це мій шлях через біль — бути поруч з іншими, у кого теж болить. Тому для мене найбільш пам’ятним стало усвідомлення: ми незламні. Ми вистоїмо. І ми — єдині.
Що цінного дали тренери з мирної Португалії психологам з країни, яка живе у війні?
Можливо, одним з найцінніших моментів, що вони нам дали, – це те, що вони привезли здорову психіку. Зсередини ми вже навіть не можемо усвідомити, наскільки глибоко травмовані війною, як сильно на нас відбивається перебування в постійному стресі. А присутність європейців нагадала нам, як виглядає психологічна рівновага, – це саме те, що нам дуже потрібно, щоб залишатися ефективними у своїй роботі.
Також хочу подякувати португальським тренерам за те, що не побоялися приїхати в Україну і поділитися своїми знаннями, практиками, алгоритмами та протоколами — це є надзвичайно цінним для нас. Португальські колеги зробили ще більше – вони привезли з собою дух підтримки, глибоку людську солідарність. Вони не просто навчали — вони були з нами пліч-о-пліч у ситуаціях тривог, навчання в укриттях, перебування в укриттях через довготривалі повітряні атаки вночі. Це надало нам сильне відчуття того, що ми не самі у цьому світі. Що є ті, хто стоїть поруч із нами. Хто бореться разом із нами — не лише зі зброєю в руках. Це надихає. І це — справді важливо.
