Попередити конфлікт – означає зберегти людяність у складних обставинах
Березень 11, 2026
«Коли ви бачите людину і вступаєте з нею в контакт, ви не знаєте, що в неї в душі», – каже Ольга Остапчук під час заключної сесії тренінгу з кризових комунікацій для поліцейських, який Консультативна місія Європейського Союзу (КМЄС) в Україні організувала разом із Національною поліцією України наприкінці лютого.
У залі – десятки поліцейських з різних куточків країни. Більшість із них працює в громадах, реагує на конфлікти, виклики про домашнє насильство, спілкується з людьми, які щойно пережили обстріли або втратили близьких. І кожен із них знає, що іноді одна неправильна фраза може лише загострити ситуацію.
«Можливо, ця людина щойно отримала повідомлення про загибель побратима. Можливо, ще якась трагедія сталася з нею. І вона зараз у дуже нестабільному емоційному стані. Тому вам дуже важливо зреагувати правильно, аби не спровокувати конфлікт там, де його можна запобігти», – продовжує Остапчук.
Вона говорить про це не як стороння спостерігачка. Ольга сама є ветеранкою повномасштабної війни, майором медичної служби у відставці. Сьогодні вона працює провідною консультанткою з ветеранської політики ГУНП у Волинській області та очолює Центр ментального здоров’я «Повернення» у Луцьку.
Її слова миттєво знаходять відгук у залі. Багато хто з присутніх теж добре знає, як це – отримувати важкі новини з фронту чи зі служби і все одно продовжувати виконувати свою роботу.
Саме для таких ситуацій і проводяться тренінги з кризових комунікацій. У сучасній Україні поліцейські дедалі частіше працюють не лише з правопорушеннями, а й із людськими травмами – втомою, втратами, пережитими обстрілами і болем.
Війна змінила і роботу правоохоронців. Поліцейські, як і решта суспільства, проживають цю війну. Але водночас вони повинні залишатися тими, хто допомагає іншим впоратися з її наслідками: заспокоїти, пояснити, зупинити конфлікт, який може виникнути на тлі емоційного виснаження.
Щоб конфлікт не виник узагалі
Ольга Остапчук добре розуміє цю реальність. Після служби на війні вона працює з ветеранами і щодня бачить, як бойовий досвід впливає на людей уже в цивільному житті.
«Конфлікти часто виникають ніби на порожньому місці. Але за ними стоїть накопичене виснаження, травматичний досвід і тривога. Тому ми потребуємо інструментів, які допоможуть зменшити напруження до того, як воно стане відкритим протистоянням», – пояснює вона.
За словами Остапчук, подібні тренінги потрібні не лише поліцейським, а фактично всьому суспільству – щоб краще розуміти і себе, і людей, які повертаються з фронту.
«Повернення до цивільного життя або продовження служби після бойового досвіду – це складний процес. Людина може бути професійно підготовленою, але водночас залишатися в стані внутрішньої напруги. Тренінг допомагає краще розуміти власні реакції та реакції інших», – каже вона.
Головна мета навчання – навчити попереджати конфліктні ситуації ще до того, як вони переростуть у відкрите протистояння.
«Ми працюємо над тим, щоб учасники могли вчасно розпізнати ознаки ескалації, мінімізувати її та змінити розвиток подій. У найкращому випадку – зробити так, щоб конфлікт узагалі не виник».
Йдеться не лише про професійну сферу. Ці навички працюють і в повсякденному житті – у спілкуванні з родиною, колегами та громадянами.
«Рівень загальної напруги в країні залишається високим. Люди втомлені, багато хто пережив втрати або травматичний досвід. У таких умовах будь-яка взаємодія може стати тригером. Попередити конфлікт – означає зберегти людяність у складних обставинах», — підсумовує Ольга Остапчук.
«Слово сьогодні – головний інструмент поліцейського»
Однією з тренерок програми є Олена Демяник, підполковник поліції та начальниця відділу психологічного забезпечення Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
Вона вже багато років займається психологічною підтримкою поліцейських і їхніх родин. Пані Олена поділилася своїм досвідом психологічного супроводу поліцейських і розповіла більше про саму програму.
«Постійний стресовий фон, підвищена тривожність за близьких, відповідальність за людей – усе це накопичується», – каже Демяник.
До цього додається і значне збільшення кількості кризових ситуацій.
«Поліцейські працюють із демобілізованими ветеранами, реагують на випадки домашнього насильства, спілкуються з людьми, які пережили обстріли й втратили житло, а нерідко і своїх рідних. Обсяг роботи зріс, а особистий ресурс, на жаль, зменшився», — пояснює вона.
Саме тому кризова комунікація сьогодні є не додатковою навичкою, а необхідним інструментом поліцейської служби.
«Кризова комунікація – це інструмент, який дозволяє вирішувати складні завдання за допомогою слова. Ми вчимо, що ситуацію можна врегулювати не лише силовими методами. Слово сьогодні – головний інструмент поліцейського», – наголошує Демяник.
Під час тренінгів учасники опановують і техніки саморегуляції, які допомагають діяти зібрано в напружених обставинах.
«Коли людина розуміє свої емоційні стани, вміє їх розпізнавати й контролювати, це безпосередньо впливає на якість її служби», – каже вона.
Серед практичних інструментів – аутогенне тренування, техніки заземлення та дихальні вправи.
«Це короткі фрази, які допомагають стабілізувати стан: “моє тіло розслаблене”, “я відчуваю спокій”. Це вміння повернутися в момент і відчути своє тіло. Це техніки дихання, які дозволяють швидко заспокоїтися, переорієнтуватися та ухвалити виважене рішення. Усе це прості інструменти, але вони працюють у реальних ситуаціях», – пояснює Олена Демяник.
Вона визнає, що поліцейським непросто говорити про власну вразливість. Але саме тут, за її словами, працює принцип «рівний – рівному».
«Я сама поліцейська. Я мама, дружина, жінка. Я працюю в тих самих умовах, що і мої колеги. І я завжди наголошую: визнати, що ресурс вичерпується, – це норма. І це перший крок до того, щоб допомогти собі й не допустити вигорання», – каже вона.
За 15 років роботи з поліцейськими Демяник переконалася: люди відгукуються на повагу, щирість і фахову підтримку.
«Коли ти говориш із повагою і щиро віриш, що можеш бути корисною, люди це відчувають. І навіть якщо якість життя вдається покращити хоча б на один відсоток – це вже результат», – додає вона.
Окремо Олена Демяник говорить і про значення самої програми.
«Масштабування знань для мене принципово важливе. Учасники приїжджають із різних куточків країни й повертаються до своїх підрозділів із новими дуже важливими і потрібними в наш час навичками», – зазначає вона.
Ба більше, за її словами, такі тренінги дають поліцейським не лише знання, а й ресурс для відновлення: «Учасники нашого тренінгу отримують теоретичні та практичні знання і водночас мають можливість відновитися. Це підвищує ефективність засвоєння матеріалу».
Програма вже вийшла на етап масштабування.
«Ми провели три повноцінні двотижневі тренінги в жовтні та листопаді минулого року. Наразі в нас проходить тренерська майстерня. Тобто учасники, які вже стали тренерами, діляться досвідом проведення занять у своїх регіонах. Ми як експерти надаємо менторську підтримку, ділимося практичними порадами. Адже кожен із них поєднує тренерську діяльність із основним службовим навантаженням. Важливо, щоб люди не залишалися сам на сам із труднощами», – говорить вона.
Сьогодні, додає Демяник, ця спільнота тренерів вже налічує 68 поліцейських. Якщо кожен з них відпрацює хоча б з однією групою приблизно з 20 осіб, то знання поширяться на більше ніж тисячу поліцейських.
«Наша мета – щоб підготовлені фахівці були в кожному регіоні та районі країни. І тоді підтримка стане системною – не епізодичною, а доступною там, де вона найбільше потрібна», – зауважує Олена.
